Пане Андрію, ми знаємо Вас як активного громадського діяча із питань екології. Ви ведете постійну «війну» із порушниками прав тварин, Ви є автором та співавтором багатьох цікавих проектів у сфері захисту довкілля … і можна ще багато чого додати. Чому Ви обрали для своєї діяльності саме цей напрямок?
Захист довкілля є для мене дуже важливим, адже я сам батько, тому мене не може не турбувати те, яким буде майбутнє моїх дітей. В мені виховали потяг до справедливості саме у цих напрямках, мій світогляд так сформувався, і зараз я не можу чинити інакше. Якщо говорити про моє екологічне виховання, то в дитинстві я переглянув мабуть усі фільми Жак Іва Кусто, а потім навіть спробував навчатися в академії Кусто. Проте, доля все-таки привела мене до Дніпропетровського хімікотехнологічного університету, де навчають кращих в Україні екологів. Я пишаюся своєю освітою і вважаю, що саме навчання послужило для мене фундаментом моєї екологічної діяльності.
Тобто, Ви обрали свій шлях ще в юності і сьогодні маєте вже чимало результатів своєї діяльності. А що порадите українцям? Які кроки може зробити кожен із нас для поліпшення екологічної ситуації?
Перший і найважливіший крок – усвідомити, що те, в якому світі ми живемо, наскільки чиста річка у нашому місті, і яким повітрям ми дихаємо, залежить не від очільника міста, не від промислового підприємства і не від сусіда. Це залежить перш за все від нас самих, від того, який приклад ми показуємо нашим дітям. Не смітити на вулицях, у лісах, елементарно прибирати після себе – найменше і найпростіше, що ми можемо зробити. На жаль, у нашій державі немає покарання за викинуту обгортку посеред вулиці, але ж є наша внутрішня совість, наша турбота про майбутнє.
Наскільки я знаю, виховання екологічно культурної нації і є Вашою конкретною роботою?
Так, наразі ми готуємо і узагальнюємо програму навчання екологічної грамотності для шкіл, ВУЗів. Ми хочемо, аби люди розуміли наслідки своєї недбалості і усвідомлювали, яке покарання передбачається за це. І ми розпочинаємо цей освітній процес саме з підростаючого покоління. Невдовзі ми стартуємо з освітнім проектом щодо поводження з електронним сміттям (непрацюючі електронні прилади — ред.). Якщо ми не стали достойним прикладом своїм дітям, то хай діти навчать нас.
Як Ви охарактеризуєте нинішній стан екології?
Він наближається до критичної межі. Все стає абсолютно зрозуміло, якщо ми проаналізуємо загальний стан здоров’я населення. Онкологічні хвороби, порушення функцій легень — все це наслідки перенасичення планети пластиком. І ця тенденція, на жаль, зберігається, бо держава на сьогодні не займається цим питанням. У нас немає екологічної поліції, яка би контролювала дотримання законів із захисту довкілля. Чому б нам не перейняти досвід тих, хто вже усвідомив всю серйозність питання?
Подивіться, у що перетворилися сьогодні наші річки! Їх стан — це прямий наслідок скидів забруднених стічних і промислових вод, осідання побутового сміття у водоймах, що призводить до порушення екосистеми акваторій. А ліси? Їх стає все менше, планета скоро задихнеться без своїх легень. Я вже не говорю про смітники на околицях міста. І чомусь інші країни знайшли механізми хоча б частково відмовитися від пластику, переробляти сміття і навіть заробляти на цьому кошти, а ми все чогось чекаємо. Чекаємо, поки хворіють наші діти, помирають люди, яким би ще жити і жити.
У чому Ви вбачаєте вихід?
Я вже казав про екологічне виховання підростаючого покоління. І вирішення питань на державному рівні. Інакше це боротьба з вітряками. «Війни» активістів-екологів вирішують питання тільки локально, а треба масштабний підхід. Законодавство в екологічній сфері, ефективний екологічний контроль, сміттєпереробні заводи, державна програма з переробки сміття і підтримка підприємців, які цим займаються. І, звісно, — виховання дітей! Якщо робота почнеться паралельно на всіх фронтах, ми зможемо досягти успіху.
