Тетяно, розкажіть про своє дитинство. Чим захоплювалися, чи було місце спорту у Вашій юності?
З трьох років займалася одиночним фігурним катанням. У 14 років потрапила в команду з синхронного фігурного катання, дуже швидко стала координатором і капітаном команди. Вдячна тренеру Людмилі Петровській, саме вона прищепила мені любов до ковзанів і спорту на льоду.
У 16 років я почала працювати і стала потреба отримати освіту. Звісно, на тренування часу не лишилося.
Коли вперше взяли до рук хокейну клюшку? Що стало вирішальним фактором на користь того, щоб всерйоз зайнятися хокеєм?
Я вирішла повернутися на лід під час переживання важкого періоду свого життя, для зняття емоційної напруги. Одного разу я потрапила на тренування чоловічої хокейної команди. Мені запропонували взяти до рук клюшку і одягти форму хокеїста. Це, напевне, було дуже яскраве видовище (прим. автора – сміється). Це сталося у 2015 році і надовго визначило мій подальший напрямок у спорті. По-перше, я відчула жагу до життя, і нове заняття мене настільки захопило, що хокей став невід’ємною частиною мого життя.
Розкажіть, як починалася кар’єра Тетяни Ткаченко – хокеїстки?
Буквально за два місяці я відновила форму, згадала «себе на ковзанах», знов навчилася відчувати лід. Тренувалася, не жаліючи ні сил, ні часу. Паралельно почали «підтягуватися» інші дівчата. Уже разом ми почали подумувати про створення жіночої хокейної команди. Нас не лякало те, що все лягало на наші плечі, адже допомоги не було і не було звідки отримувати підтримки, ні моральної, ні матеріальної. У нас було одне захоплення, одна ціль і народилося гасло «Кращі – поряд!» ми вже тоді відчували, що ми разом, і кожна з нас – найкраща.
Як хокей змінив Ваш характер?
Сьогодні мій десятирічний син Міша активно тренується в хокейній команді «Дніпро». І у нас є багато спільних тем. А взагалі, Ви знаєте, це надзвичайна закалка. Це азарт, це виховання сили духу, жаги до перемоги, і в першу чергу, перемоги над собою і над своїми слабкостями. Не дарма хокей вважають чоловічим спортом. Але я б сказала - це спорт сильних!
На сьогодні я сміливо можу сказати – я отримала те, що вселяє в мене життя. Я отримала свою другу родину, моїх дівчат, нашу команду. Сьогодні ми – одне ціле! Ми повірила одна в одну і не помилилися!
«Королеви Дніпра» – справжні чемпіонки!
Розкажіть про свою команду, про своїх коліжанок.
Як команда, ми утворилися у 2016 році. Одразу нас було десятеро, але згодом «Королеви Дніпра», а саме так ми назвали свою команду», нараховували вже 17 хокеїсток. Разом ми здобули перемогу та звання перших Чемпіонів України з хокею з шайбою серед жінок. Хочу відзначити дівчат, які показують найвищі результати. Це снайпер Валерія Манчак, бомбардир Олена Ткачук, захисниця Вікторія Лаломова, воротар Марина Лисенко та Ольга Євтєхова – найдосвідченіша дівчина на ковзанах. Окремо варто згадати нашу п’ятнадцятирічну Дашу Цимеренко, нашу юну нападницю, на яку всі ми покладаємо великі надії. Невдовзі вона очолить нашу команду і, я впевнена, приведе «Королев» до ще більших перемог. Нас тримає те, що ми дійсно команда, ми розуміємо одна одну, ми однаково сильно любимо хокей і однаково віримо, що ми здатні на найвищі результати.
З чого почалася спортивна кар’єра «Королев Дніпра»? З якими труднощами зіштовхнулися?
Ми прагнули, аби про нас дізналися, ми хотіли показати, на що здатні і мріяли принести користь своєму місту. Ми всерйоз думали про участь у змаганнях. І вирішили подати заявку для участі у Чемпіонаті України. У наші сили ніхто тоді не вірив, нашу команду навіть не хотіли реєструвати. Подолавши багато перешкод, ми добилися свого і вирішили – будь що зарекомендувати себе з найкращого боку. П’ять місяців ми тренувалися, як «навіжені». У нас була ціль і ми впевнено йшли до неї. На чемпіонаті у відбіркових турах у нас не було жодної поразки, і так ми дісталися до фінальної гри зі столичною командою «Україночка». Суперниці були титуловані і сильні спортсменки. У грі особливо відзначилися Олена Ткачук та Валерія Манчак, наші ворота надійно захищала Марина Лисенко. А вирішальну шайбу, яка принесла нам перемогу, у ворота вкотила Катерина Рудченко. Ми стали першими чемпіонками у першому Чемпіонаті України з жіночого хокею. Це був справжній шок для всіх – ніхто не міг повірити у нашу перемогу. Але головне, що ми вірили в себе і свої сили. Ми вірили одна в одну і свою команду. Ми довели всім, що за великого бажання можливо все. Титул Чемпіонів додав нам впевненості та зобов’язує до досягнення нових висот, до розвитку та удосконалення. У нас попереду багато планів, ми маємо чудовий старт та віримо, що все вдасться. Хоча і доводиться стикатися з труднощами та непорозумінням. Але ми не були б такими, як ми є, якщо нам би усе діставалось легко. Все, що ми маємо, ми досягли самі.
Наша команда розширюється і сьогодні нас уже 25, і ми знову змагаємося за чемпіонський титул. Насправді в області, а тим більше в Україні чимало дівчат, які мріють в’язати клюшку в руки.
Що Ви і Ваші колеги робите для того, аби популяризувати хокей серед прекрасної статі?
Сьогодні ми активно займаємося популяризацією хокею як у Дніпрі, так і в усій Україні. Ми радо запрошуємо всіх дівчаток до нас на тренування. Розуміючи, що не кожен спроможен фінансово потягнути хокей, ми забезпечили безплатні тренування для новачків. Ми готові навчити всього, що вміємо самі, підказати, підштовхнути до високих результатів. Також ми створили обмінний фонд екіпірування, де кожна може тимчасово взяти для користування необхідні обладунки. Ми з дівчатами хочемо створити всі умови, аби якомога більше дівчаток долучалося до нашої команди. І не тільки з Дніпра, і не тільки з України. Адже сьогодні серед членів нашої команди є дівчата, які живуть і тренуються за кордоном, а заради участі у чемпіонатах приїздять до нас і ми разом боремося під ім’ям «Королеви Дніпра». Щомісяця проводимо соціальні проекти, аби заохотити до спорту талановитих. Я вірю, що у нас багато юних дарувань, які змогли б показати високі результати. А наша задача – допомогти їм у цьому. Адже ми будь що хочемо, аби жіночий хокей у Дніпрі розвивався. Наша ціль – підняти жіночий хокей на належний рівень, як і будь-який інший вид спорту. Ми мріємо, аби утворилася збірна України з жіночого хокею і на світовій арені прозвучав наш гімн і був піднятий український прапор. Я впевнена, аби знайшлися люди, які б підтримали цей спорт, то з фізичними можливостями наших дівчат ми б звернули гори!
