Пані Олено, що б не говорили, що б не обіцяли лікарі, але перебороти страх перед походом до стоматолога часом буває дуже складно, причому пацієнтам будь-якого віку. Звідки така паніка перед зубним болем, чи дійсно це найбільш сильний фізичний біль, який відчуває людина?
Ніхто не може оцінити, що сильно, а що ні. Треба врахувати, що зубів у кожного з нас багато, тому саме цей біль можна випробувати не один раз за життя і добре його запам'ятати. І цей біль частіш за все родом з дитинства. Коли малюк йде до лікаря вперше, важливо дати йому відчуття повної безпеки, не менш важливо — налаштувати батьків дитини. Саме вони своєю адекватною поведінкою, спокоєм і впевненістю передають своїй дитині настрій спокою і довіри. Може біль і не такий сильний, сильніший страх перед невідомістю, але часто батьки втрачають контроль і, намагаючись заспокоїти, в нестямі твердять: «Тобі не боляче!? Тобі не страшно!?». Своєю поведінкою старші підказують дитині модель поведінки — це МОЖЕ БУТИ страшно і це МОЖЕ БУТИ боляче. Якщо вже ми «зустрілися» в стоматологічному кабінеті, то повинні бути заодно — довіряйте лікарю, розслабтеся і станьте опорою своєму малюку. Замініть «Тобі не страшно!?» на «Будь спокійний, довірся лікарю, це необхідна процедура, твоє майбутнє залежить перш за все, від тебе ...». Давайте не забувати, що наші діти дуже часто розуміють серйозні речі набагато раніше, ніж ми думаємо, тож, не соромтеся говорити зі своєю дитиною на рівних, будьте їй другом, а не ментором, дозволяйте їй приймати рішення — тоді в стоматологічному кабінеті буде не жалюгідний маленький пацієнт у сльозах, а впевнена, розважлива і доросла людина, яка свідомо прагне здоров’я своїм зубам і розуміє, наскільки це важливо.
Які особливості спілкування лікарів з юними пацієнтами?
Ми — друзі дитини, а не злі лікарі, які прагнуть зробити боляче. Ми помічники дитини і її батьків у відновленні або профілактиці здоров’я зубів та ротової порожнини. А ще ми — люди, тому, незалежно від віку пацієнта — тепло, розуміння, наполегливість, стійка психіка і любов до людей та своєї професії.
При прийомі на роботу персоналу, які якості потенційного члена колективу враховуєте? Що головне?
Перше — здатність працювати. Це дуже важлива якість. Слід не тільки вміти, а й любити працювати. Для мене важлива здатність і прагнення навчатися. Я можу взяти на роботу студента і чекати, поки з нього сформується лікар. Просто треба вміти відчувати чужий біль, але при цьому залишатися діяльним і продуктивним, а не ридати разом зі своїм пацієнтом. Емпатія — це не плакати разом, а почути, відчути і допомогти. Для мене, як для керівника, важливі комунікативні навички, вміння знаходити спільну мову з будь-ким, бути лабільним і весь час думати. Думати, що робиш, що говориш, як все це робиш і чого прагнеш.
Як Ви ведете роботу з персоналом, щоб орієнтуватися на пацієнта?
Особистий приклад — найефективніший спосіб виховання. Для мене це близька і, напевне, найбільш ефективна формула. Я так роблю вдома зі своїми близькими і в колективі зі своїми співробітниками. Усвідомлюю, що між дати приклад і взяти його — велика різниця, але крапля камінь точить. Так і я, залишаюся постійною в своїх якостях, тим самим не залишаючи оточуючим можливості припуститися помилки і виправдати її тим, що Я теж ТАК роблю.
Розкажіть про навчання і розвиток членів колективу Вашої клініки? Що стоїть в пріоритеті?
До карантинних обмежень життя наше було набагато активнішим. Ми їздили на курси і майстеркласи по всій Україні. Введення жорсткого карантину не звільнило нас від роботи, але дало можливість «диванної освіти». Тепер навчаємося он-лайн. Стільки часу, скільки ми проводили в навчанні в цей час, я навіть не пригадаю. Тепер вже є можливість повернутися до звичної схеми, знову можна не тільки чути, але й бачити, пробувати руками і впроваджувати.
Що є табу для персоналу? За що можна поплатитися роботою?
У нашому колективі ніколи не було, немає і не буде місця непрофесіоналізму, неохайності і непорядності, ми не працюємо з тими, хто має склочний характер і лінується.
НАТИСНІТЬ ЩОБ ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕО ІНТЕРВ'Ю
