З легкою атлетикою я познайомився ще у дошкільному віці. Мій батько був атлетом, потім функціонером і суддею всесоюзної категорії. Я часто відвідував змагання, і вже тоді мені це подобалося. Згодом я й сам почав займатися, бігав спринт. Був суддею міжнародної категорії, президентом Федерації легкої атлетики Кіровоградської області, генеральним секретарем ФЛАУ, а у 2012 році очолив її.
Ви подавали цього року у відставку з посади першого заступника міністра. Чи готові прокоментувати? Яка причина такого кроку?
Оскільки рішення не ухвалене, з мого боку буде некоректно давати коментарі з цього приводу.
Нещодавно завершилася юнацька Олімпіада у Буенос-Айресі. Ви на ній були присутні. Чи достойно Україна представила себе на змаганнях?
Виступ нашої команди – це величезний успіх спорту України. На юнацьку Олімпіаду приїхали найсильніші спортсмени світу, які вже пройшли серйозне сито відбору, і українці конкурували з ними на рівних. Звісно, найбільше ми пишаємося медалістами, але кожен з атлетів заслуговує на повагу й увагу. За кількістю виграних медалей Україна ввійшла до неофіційної десятки найсильніших країн світу. Як президенту ФЛАУ, мені надзвичайно приємно, що легкоатлети доповнили цю картину чотирма нагородами.
Як Вам рівень підготовки юнацької Олімпіади?
Перед нею не стоїть завдання досягти пафосу. Навпаки, МОК прагне зробити її максимально відкритою. В Аргентині це завдання вдалося виконати. Змагання провели за великої кількості глядачів; Ігри не були занадто дорогими – іноді ми навіть дивувалися такому економ-варіанту.
Як вважаєте, чи є нашій країні до чого прагнути, беручи до уваги рівень підготовки спортсменів інших країн?
Для країни з демократичними засадами і ринковою економікою, яку ми будуємо, характерний прямий зв'язок між загальними рівнями розвитку країни і спорту. Зараз наш рівень спортивних досягнень значно вищий, ніж здобутки в економічній та інших сферах. Спортсменам поки що вдається конкурувати з суперниками з країн з кращим фінансуванням й умовами. Але якщо ми не підтягнемо рівень фінансування, спортивну інфраструктуру, науку, інвентар, спортивну медицину, то втрачатимемо позиції. І це питання не стільки спортивне, скільки загальнонаціональне.
Що таке по-Вашому спортивна культура? Як вона пов'язана з розквітом України, як держави?
Спортивна культура - це те, що є здобутком для переважної більшості населення. У тій системі, яка нам дісталася від радянської, мова здебільшого йшла про спорт вищих досягнень. Зараз ми почали діяти у напрямку розвитку як спорту вищих досягнень, так і масового. На наших очах зростає кількість людей, які відвідують фітнес-клуби, велика кількість змагань і пробігів для професіоналів і любителів. Молодь і люди старшого віку зрозуміли, що бути здоровим і сильним – це модно.
Питання до Вас, як до президента ФЛАУ. На Вашу думку, чи на високому рівні наше місто представляє легку атлетику?
ФЛА Дніпропетровської області зробила величезний стрибок у розвитку за останні роки. Цей процес почав Володимир Арутюнов. Його успішно підхопила Марина Філатова. Ваша федерація на найвищому рівні провела кілька змагань на шосе і стадіоні; вона підтягує спонсорів, об’єднує навколо себе нових людей. І наразі ми ведемо переговори про те, що нам уже час говорити про проведення у Дніпрі міжнародних змагань. Думаю, разом ми це реалізуємо.
Чого не вистачає спорту України?
Він усе ще потребує переходу від радянської парадигми до демократичної європейської. Ті несміливі спроби, які робилися у цьому напрямку, не були цілісними і лише додали хаосу. Ми маємо все ту ж радянську систему з вкрапленнями демократичної, які постійно вступають у протиріччя і одне з одним, і з реаліями життя. Український спорт має шалений потенціал, але він повною мірою використає його лише тоді, коли ми зможемо знайти у собі сміливість піти на радикальні зміни.
