Олено Петрівно, одразу хотілося б провести невеличкий лікбез для наших читачів. Невролог - це хто? Що входить в компетенцію невролога, якими проблемами займається даний фахівець? Чому питаю, бо багато дорослих навіть не знають, з чим до Вас йти, а не те, щоб глибоко розуміти специфіку Вашої роботи.
Болить нога — йдемо до ортопеда. Горло — до лора. А що має боліти, щоб звернутися до невролога, та ще й до дитячого? Голова, живіт, вухо, ноги, спина, м'язи? Нам здається це ірраціональним. Але! Саме з подібними скаргами до нас і приходять. Нервова система унікальна, вона пластична і має безліч секретів і пунктиків, особливо, коли це стосується дитячого організму. Тому дитяча неврологія — вузька спеціалізація. До нас на прийом ідуть від народження і до повноліття. З’явилося на світ маля, не гайте часу, ми чекаємо вже з місяця від народження. А там за графіком - 3, 6, 9 місяців і до 1 року. Це, якщо все добре. Якщо щось у поведінці малюка непокоїть родину — графік складаємо з батьками індивідуально. Найчастіші випадки, коли варто всерйоз задуматися про позаплановий похід до невролога — головний біль, слабкість, швидка стомлюваність, болі в ногах і спині, судоми різної природи, порушення сну, зміни в настрої дитини, проблеми з навчанням, відхилення від норм у поведінці і проблеми соціалізації і комунікації. Найчастіша, напевне, проблема — відставання в мовленні і психічному розвитку дітей. Все, що я перерахувала — поле діяльності для невролога, і серйозний привід його відвідати.
Багато хто стверджує, що в нинішній час саме невролог користується попитом серед пацієнтів юного віку. Чи так це, чи просто раніше люди соромилися зізнатися в проблемах нервової системи?
Так, Ви маєте рацію, проблеми нервової системи в останній час «помолодшали». Це видно і в скаргах, з якими приходять батьки, і в поведінці дітей в сім'ї і в школі. Ми, звичайно, розуміємо, що це треба пережити, наївно сподіваємося, що з дорослішанням все минеться, навіть намагаємося не звертати на це уваги. Але як ми помиляємося! Важливо не тільки пережити цей період разом з підлітком, не тільки підтримати сім'ю, а й допомогти скоординувати, на що звернути увагу, і як себе вести в тій чи іншій ситуації з дитиною на етапі дорослішання.
Природно, працювати доводиться не тільки з дітьми, а й їх батьками, чи не так? Чи правильно я скажу, що саме поведінка батьків, стосунки старших з дітьми часто і є причиною неврозів і т.д.?
Діти залежні від багатьох речей, починаючи з ґаджетів, закінчуючи звичками іншого характеру. Гіподинамія – багато часу діти проводять сидячи, судини теж «сидять» - відсутність графіка, режиму, нормального харчування. Я вже не говорю про спорт! Але найголовніше - немає спілкування в сім'ї, немає мотивації від батьків, немає інформаційного обміну. Мовчать всі, і не тільки підліток, а й батьки. Тому в цьому цікавому віці доводиться працювати усім. Неврологу — коли «б'ють психи», все болить і погано спиться, психолог підключається, коли домінує залежність від звичок, психіатр, коли поведінка за межею соціальної норми. Є робота і для педіатра, і навіть ендокринолога.
З чим Ви особисто, відштовхуючись від практики, пов'язуєте зростання порушень роботи нервової системи у дітей?
Особисто я, коли починаю огляд немовлят, завжди питаю про здоров'я батьків, вік батьків, як протікала вагітність і, звичайно, пологи. Від цього залежить майбутнє здоров'я малюка не тільки соматичного характеру, а й психоневрологічної природи. Адже перше, що відбувається, це закладка нервової трубки, на 2-6 тижні вагітності, коли майбутні батьки навіть і не знають, що у них буде малюк. Тому, шановні батьки, вагітність обов’язково планувати! Важливі здоров'я батьків, середовище проживання самого пацієнта, його близьке оточення. І психологічна обстановка в сім'ї, адже причини всіх неврозів і їх проявів криються, як правило, в родинній атмосфері. Я не згодна з графіком навчального процесу, кількістю часу в школі, відсутністю уроків у вигляді прогулянок. Дитячий біологічний годинник відрізняється від дорослого, він вимагає більше рухатися і частіше проявляти емоції – різного характеру, негативні також. По суті, день сучасної дитини — це повноцінний робочий день дорослого. І ось тут я дуже багато стикаюся з порушенням фазності сну, тривалі засипання або поверхневий, неспокійний сон, часті головні болі. Це найчастіший стан школяра. І його вже потрібно лікувати.
На прохання: «Дайте щось, аби він заспокоївся», я можу відповісти батькам: «Вам дам! Щоб допомогти вашій дитині».
Якщо вчасно не звернутися до фахівця, які наслідки це може спричинити?
Мені завжди в таких випадках незрозуміло — чого сидіти, чого чекати? Коли болить зуб, ми п'ємо піґулку. Коли болить голова, теж знеболюємо, але причину не знаємо. А рецептори болю не дрімають, вони пам'ятають, як працювати, і після яких подій треба виробляти неприємні медіатори. Будь-який процес — запальний, больовий — має властивість переходити в хронічний. І це вже обтяжує процес реабілітації і адаптації стану пацієнта. Є стани, які не потрібно лікувати, можна почати з профілактики та самоконтролю над проблемою. І це вже половина успіху у вирішенні проблеми. Дуже прикро коли з тиками, головними болями ходять місяцями, навіть роками, коли втрата свідомості для нашого суспільства не є проблемою.
Що ховається за таким поняттям, як гіперактивність дитини? Сьогодні багато дорослих ховають під цим словом серйозні проблеми своїх дітей, чи не так?
СДУГ — синдром дефіциту уваги і гіперактивності — вже клінічний діагноз, який потрібно розуміти, правильно діагностувати, пояснити батькам, як координувати свої дії, і навчити саму дитину поводитися в тих, чи інших ситуаціях. Цим діткам дійсно важко сфокусуватися на одному і дати пояснення своїм діям і вчинках. Це так звані «незручні діти» для садочка і школи. Вони часто змінюють колектив, школи, вони бунтарі, вони інші. Але цей стан можна і потрібно лікувати та правильно координувати. Для цього потрібні фахівці з корекційної психології, нейропсихології або спеціаліст, який знає, що потрібно робити, і вміє допомогти родині. На прохання: «Дайте щось, аби він заспокоївся», я можу відповісти батькам: «Вам дам! Щоб допомогти вашій дитині». Але при гіперактивності одними таблетками не обійдемося. Багато таких діток, багато випадків. Чекають, що переросте, карають, застосовують жорсткі заходи психологічного, фізичного характеру, і лише ускладнюють ситуацію — ще більше агресії, зниження самооцінки. Немає підтримки, немає кваліфікованої допомоги, є лише питання у пацієнта: «Зі мною щось не так, а ось, що зі мною, я не розумію». Потрібно цим питанням займатися серйозно, і це командна робота: сім'я + школа (педагог, психолог) + невролог, психіатр.
Пані Олено, основною причиною, через яку ми хотіли познайомити Вас з нашими читачами — це Ваша популярність серед дітей і їх батьків, серед тих, хто хоч раз побував у Вас на прийомі. Дуже багато хороших відгуків про Вас, як про дитячого невролога. Розкажіть, в чому секрет Вашого підходу до маленьких пацієнтів?
Секрету немає. Люблю те, чим займаюся, намагаюсь бути на одній хвилі з ними. Вони все відчувають і уловлюють наш настрій, тривогу батьків, атмосферу на прийомі. Звичайно, все буває, але для мене дуже важливо встановити умови довіри з маленьким пацієнтом. Радію успіхам, засмучена, коли немає динаміки в терапії, або стоїмо на місці. Це для мене пазл, який потрібно скласти і отримати картинку. А картинка — майбутнє малюка, його психічне здоров'я і якість життя вже в дорослому віці. Це важливо! Прийшла я до цього не відразу. Є що пригадати — і злети, і падіння, але все це допомагає в моїй клінічній роботі і практиці. Наприклад, медучилище — відділення акушерства, пологи і все, що з ними пов'язано. Медична академія, інтернатура з педіатрії, робота в дитячій реанімації, опіка над дітьми з екстремальною масою тіла. Важкі, клінічні випадки. Робота педіатром і усвідомлене рішення їхати вчитися на дитячого невролога. Дитяча нейропсихологія взагалі перевернула мою свідомість людини, яка мислить клінічно і лікує. Тут інше — підбір методів корекції і досягнення бажаного результату з мінімальним застосування препаратів, і робота здебільшого на знаннях про пластичність нервової системи і включення правильних і потрібних центрів головного мозку дитини. Так що, я люблю підписувати свої пости: «Далi буде…».
Які Ваші основні поради батькам? Як зберегти здоров'я нервової системи — і своєї, і дитячої?
Поради? Я б сказала, рекомендації! Любіть своїх дітей, слухайте і бажано чуйте, що вони вам говорять! Вони транслюють і доносять до вас свої проблеми ще до початку самої проблеми. Прищеплюйте здорові звички в сім'ї, культуру поведінки, режим. Звертайтеся вчасно за допомогою. Не нехтуйте походом до фахівців, у яких дитина стоїть на обліку.
Дружіть з дітьми, але не втрачайте статус батьків, повагу в очах ваших дітей і, звичайно, не забувайте і про свій особистий час, відпочинок і можливість побути не просто батьками, але й чоловіком і дружиною. Щасливі батьки — здоров'я і спокій, впевненість та успішність дітей!
